Статус "вор у законі" офіційно ввели до КК. Сього...
Фабула судового акту: Колишній Генеральний прокурор Юрій Луценко дуже любив вихвалятись своїми успіхами на ниві боротьби з корупцією гучно заявляючи про «полювання на велику рибу».
Однак окрім піару ще й треба додержуватись норм закону, а не тільки плескати язиком.
Пропоную до уваги читача саме таке судове рішення у широко розпіареній справі за обвинуваченням відомого та поважного адвоката Петра Гречківського, який до того ж є членом Вищої ради правосуддя, яка закінчилась пшиком.
У даній справі адвоката та ще одну особу було обвинувачено за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд завдяки наполегливій та якісній роботі сторони захисту обвинувачених у справі виправдав.
На дане рішення потерпілим було подано касаційну скаргу.
Переглядаючи вказані рішення Касаційний кримінальний суд скаргу визнав необґрунтованою та її доводи відхилив.
Аналізуючи законність та обґрунтованість вироку місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції Касаційним кримінальним судом було, зокрема, констатовано той факт, що вказану справу було досудове розслідування було проведено з порушенням правил підслідності.
Так, pгідно зі ст. 216 КПК кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 190 КК України віднесено до підслідності слідчих органів Національної поліції.
Тому, розпочавши кримінальне провадження, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214 КПК зобов`язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності, передати наявні у нього матеріали до слідчих органів Національної поліції та доручити проведення досудового розслідування.
Натомість органи прокуратури з 19 серпня до 30 вересня 2016 року, тобто протягом одного місяця і десяти днів, здійснювали досудове розслідування з порушенням визначеної ст. 216 КПК підслідності, в ході чого провели ряд слідчих дій, спрямованих на отримання доказів, у тому числі й негласні слідчі (розшукові) дії, результати яких було покладено в основу обвинувачення.
Крім того, вказані порушення процесуального закону не було усунуто й у результаті винесення Генеральним прокурором України постанови від 30 вересня 2016 року про визначення підслідності та доручення здійснення досудового розслідування слідчим органам Генеральної прокуратури України.
Так, підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК. Натомість за змістом ч. 5 ст. 36 КПК Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення, окрім того, що віднесене до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, лише у випадку здійснення неефективного досудового розслідування тим органом, підслідність кримінального провадження якому визначена ст. 216 КПК.
В даному випадку кримінальне провадження, розпочате за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК, в порушення приписів ч. 7 ст. 214 КПК не передавалось з дотриманням правил підслідності слідчим органам Національної поліції для здійснення досудового розслідування. Тому передбачених ч. 5 ст. 36 КПК підстав доручати здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу ніж той, що прямо визначений у ст. 216 КПК, у прокурора не було.
Таким чином враховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, тому суди на підставі ст. 87 КПК правильно вказали на недопустимість отриманих у результаті відповідних слідчих дій доказів та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.
